Исторические сведения о заводе «Лубныфарм»

Як свідчать документальні та археологічні знахідки збиранням лікарських рослин і приготуванням із них ліків на Лубенщині займалися з незапам'ятних часів. Масово й організовано це проводили монахи католицького Бернардинського і православного Мгарського Спасо-Преображенського монастирів. А ось на державному рівні цією справою тут стали займатись після того, як за переказами в 1709 році російський цар Петро І після Полтавської битви по дорозі до Києва зупинився в Лубнах і вражений великою кількістю і різноманітністю лікарської флори, повелів створити у місті казенну аптеку для забезпечення медичними препаратами війська і населення. Цьому рішенню, очевидно, сприяло і те, що Петро І відвідав Мгарський монастир, в якому, згідно статуту діяла лікарня. Спеціально навчені монахи збирали лікарські рослини, сушили їх і в такому вигляді зберігали. Інші готували відвари, настої, мазі, пластирі. «Диштилятори» (ті, хто працював на перегонних апаратах) готували дьоготь, смоли, віск, спирт, оцет. Це були зачатки перших фармацевтичних виробництв. Використовуючи цілющі трави монахи готували ліки і давали їх хворим.

Окрім казенної польової аптеки в Лубнах були засновані Ботанічний сад і аптекарські городи для вирощування лікарських рослин. Вже з перших років свого існування лубенська аптека широко розгорнула діяльність по інтродукції, культивуваннюта збираннюлікарських рослин і зайняла перше місце в Російській імперії серед медичних аптек, які знаходилися тоді ще в Москві, Петербурзі, Ризі. В 1736 році державна особлива колегія, зробивши обстеження всіх аптек імперії, визнала лубенську аптеку як зразкову, що було відмічено наказом правлячого сенату 9 травня 1736 року в параграфі 12 «... учреждение оных (полевых) аптек может так учинено быть, как стоящая в Лубнах учреждена». Згідно наказів медичної канцелярії організовані аптеки повинні були взаємно забезпечуватись рослинами і готовими ліками, яких немає в даній кліматичній зоні, обмінюватись досвідом. Тут були відкриті перші, хоча і примітивні та малочисельні медичні школи.

В 1754 році була спроба ліквідувати аптечні плантації, ботанічний сад з метою на їхній базі заснувати в Києві аптекарський сад. Про це писалося так: «В Києве, яко граде знатном й многолюдном собираются для поклонения святьым мощам из разньых городов Российской империи, Сербии, Греции, Волахии, й т.д., нужно перевезти аптеку в Киев из Лубен, яко из пустого места, где никакого лекаря нет...». Справа ця затяглась до 1770 року та без успіху. Аптека залишилась в Лубнах.

Під час підготовки до російсько-турецької війни в 1768 році при Лубенській казенній аптеці було організовано майстерню по ремонту хірургічних інструментів. А в кінці XVIII століття ця аптека функціонувала як хімічна дослідницька та виробнича лабораторія, де окрім виготовлення ліків проводили очищення солей, спирту, кислот, готувались мінеральні води, органічні кислоти, інші продукти. Це було на той час велике фармацевтичне підприємство.

В 1862 році державний департамент внутрішніх справ знайшов невигідним утримання аптекарських плантацій, тому продав їх разом з будівлями та інвентарем з публічних торгів. Лубенську аптеку купив голова міської думи К. А. Стельмах. І до листопада 1917 року ця аптека була в приватній власності. Відкриття в 1901 році залізничного сполучення Київ-Лубни-Полтава сприяло відвантаженню великих партій сировини в багато міст Росії та за кордон, особливо в Німеччину. З рослин, що відправлялись до цієї країни, виготовлялись лікарські засоби, які купувала Росія. Влітку 1914 року з Лубен до Німеччини було відвантажено всю наявну партію сировини, а в серпні почалась перша світова війна. Торгові відносини між Росією та Німеччиною припинились. Відвантажені з Лубен лікарські трави загубились на прикордонних перегонах і лубенські травоторговці потерпіли крах.

В роки першої світової війни Російська імперія відчувала гостру потребу в медикаментах, особливо шпиталі та польові лазарети. Царський уряд намагався знайти вихід, ліквідувати медикаментозний голод. З цією метою в червні 1915 року згідно розпорядження департаменту в різні губернії були направлені експедиції вчених для дослідження та розвідування цілющих трав. В Лубнах з 10 червня по 25 серпня експедиція, очолювана академіком Н. Монтеверде, вивчала флору Полтавської губернії. Було зроблено такий висновок: « ... Лубенский уезд в силу исторических условий с одной стороны, и удивительного разнообразия й богатства произростающих в нем лекарственных растений с другой, является первым не только среди прочих уездов Полтавской губернии, но и в России по числу й количеству собраных в нем дикорастущих лекарственных растений». Не дивлячись на дуже цікавий матеріал, зібраний експедицією, практичних дій вжито не було. Фармацевтична справа Росії занепала і торгівля ліками перейшла до рук спекулянтів.

В 1919 році відновилося збирання лікарських рослин на Полтавщині, в тім числі і на Лубенщині, де збиралося до 200 видів цілющих трав.

У квітні 1921 року Раднарком РРФСР видав Декрет про збирання і культивування лікарських рослин. В Лубнах відкривається заготівельна база і контора. В 1925 році відбулася Всесоюзна нарада при Держплані СРСР, на якій вирішувалося питання створення хіміко-фармацевтичної промисловості в країні і використання вітчизняної лікарської сировини. Заслуховувались звіти експедицій науково-дослідного інституту хіміко-фармацевтичної промисловості ВНДХФІ, в тім числі і на Лубенщину.

На основі матеріалів цієї наради було прийнято рішення і в 1931 році організований Всесоюзний інститут лікарських рослин ВІЛР з мережею зональних дослідних станцій. Серед них і українська зональна дослідна станція ВІЛР під Лубнами в с. Березоточа, якій передано 458 гектарів землі.

В цьому ж році за завданням управління медичної промисловості Лубенська база збільшила збір і заготівлю лікарських рослин. У зв'язку з цим їй передали недобудовані споруди скотобойні, розташовані на північній околиці міста. Після добудови і встановлення необхідного обладнання тут почали переробляти лікарську сировину: приймали її, сортували, сушили, дробили, пакували і відправляли за вказаними адресами.

З цих будівель скотобойні починався завод

Йшов час. Завод зростав, виробництво розширювалося. Було встановлене спеціальне обладнання: сушильні агрегати, дробарки, млини, розсіви, інші. Завод став переробляти понад 100 видів рослин. Чимало з них привозилось із інших зон країни. У сезон збору рослин завод працював у три зміни.

Після фашистської окупації в Лубнах збереглося лише три будівлі: міської бані, госпіталю і заводу з переробки лікарської сировини, які німці не встигли знищити. Тепер завод мав назву «Лубенський хіміко-фармацевтичний завод» і свою діяльність не обмежував лише переробкою цілющих трав.

В роки перших післявоєнних п'ятирічок медичній промисловості виділялися мінімальні кошти. Тому заводчани продовжували трудитись в скромних умовах, власними силами прибудовуючи до існуючих будівель тимчасові приміщення, в яких і освоювали випуск нових медикаментів, нарощуючи випуск існуючих.

В 1960 році до Лубен була підведена високовольтна лінія електропередач і змонтована трансформаторна підстанція. Отримати дозвіл завод спорудив свою понижувальну трансформаторну підстанціє потужністю 315 кіловат, проклав підземні кабельні лінії. З цього часу він став живитися електроенергією від загальнодержавних магістралей.

В цьому приміщенні до 1965 року знаходились всі служби заводоуправління

Середа, 20 січня 1960 року. В газеті «Правда» опубліковано постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14 січня 1960 року «Про заходи по дальшому поліпшенню медичного обслуговування і охорони здоровя населення СРСР». Цією постановою передбачалося включення в державний план 1959-1965 років капітальне будівництво по реконструкції і розширенню Лубенського хіміко-фармацевтичного заводу.

Якщо перше повоєнне десятиріччя, до 1955 року, пройшло під знаком відбудови, забезпечення потреб країни в ліках і деззасобах будь-якою ціною, то друге, з 1955 по 1965 було десятиліття утвердження підприємства, як унікального на терені Союзу хіміко-фармацевтичного заводу, який здатен на базі місцевої рослинної сировини, розширювати випуск лікарських препаратів і працювати рентабельно. В цей період було досягнуто прийняття рішення про реконструкцію підприємства, його розширення і з великими труднощами розпочато будівництво. Наступні майже п'ять років - це роки будівництва головних виробничих корпусів №1, №2, і цеху ефірних олій та картонажного цеху.

Новий виробничий корпус №1,1966 рік Новий виробничий корпус №2, 1969 рік

Сімдесяті роки - це роки інтенсивного нарощування обсягів виробництва, розширення номеклатури і боротьби за якість виробів. Якщо в 1958 році на заводі працювало 111 працівників, в тім числі 78 робітників, які випускали 15 найменувань продукції на 1974,5 тисячі карбованців, в 1968 році 605 працівників підприємства, з яких 483 робітників, виготовили продукції 35 найменувань на суму 9160 тисяч гривень. За 1969-1979 роки колектив заводу зріс до 1177 осіб, номеклатура - до 68 найменувань, обсяги виробництва - до 40165 тисяч карбованців. Середня заробітна плата виросла з 80 карбованців у 1960 році до 150 карбованців у 1980 році.

Вироби Лубенського хіміко-фармацевтичного заводу розходяться по всьому Радянському Союзу, а транспортні й універсальні аптечки, кардіовален, таблетки руспиріну, сік подорожника, лінімент стрептоциду, найстока конвалії - і на експорт в Монголію, Алжир, Іран, Йємен, Ірак, Кубу, В'єтнам, Болгарію, Афганістан, Єгипет, Бенін, Гвінею, Гвінею-Бісау, Лаос, Лівію. І хоча обсяги поставок були невеликими, вони свідчать про те, що підприємству вже стає тісно на внутрішньому ринку і воно шукає покупців уже й за його межами.

В десятій п'ятирічці випуск продукції проти 1975 року - останнього року дев'ятої п'ятирічки зріс на 53 відсотки, продуктивність праці підвищилась на 39,8 відсотка. Освоєно і впроваджено у виробництво сім нових препаратів, три з них вперше в країні. В тісній співпраці з науковцями Києва, Харкова, Москви інших міст колектив шукає шляхи збільшення термінів придатності, вдосконалення технології випуску препаратів, розробляються і вдосконалюються методи їх аналізу. В цій п'ятирічці завод не отримав жодної рекламації на якість продукції.

Наступне десятиліття напружене, тривожне, суперечливе не могло не накласти свій відбиток і на долю підприємства. Прихід на завод в травні 1978 року нового директора   М.О.Безкоровайного, майже співпав з початком військових дій в Афганістані. А де війна, там вбиті і поранені. А для їх лікування потрібні лікарські засоби, насамперед, перев'язувальні матеріали. На Лубенському хіміко-фармацевтичному заводі швидкими темпами нарощують їх випуск і водночас розпочинається будівництво нового великого виробничого корпусу для цеху з випуску перев'язувальних матеріалів. По його завершені цей цех став найбільшим в Союзі і був здатен забезпечити тодішні потреби країни в перев'язувальних матеріалах. При двозмінній роботі цех міг виготовляти понад 200 мільйонів упаковок перев'язувальних матеріалів на рік. На заводі крім традиційних стерильних і нестерильних бинтів, салфеток, ватно-марлевих подушечок тощо, випускали у великих кількостях кропозупиняючі матеріали, засоби дезинфекції і дезинсекції. За обсягами виробництва і реалізації продукції підприємство входить в число лідерів хіміко-фармацевтичної промисловості СРСР.

Обсяги випуску і реалізації не лише перев'язувальних матеріалів, а й інших видів продукції зростали. Така тенденція зберігалася до 1990 року. Наприклад, випуск товарної продукції з 1985 по 1990 рік зріс на 43,5 відсотка, лікарських засобів - на 41,8 відсотка, в тім числі випуск готових лікарських засобів - на 9,7, а перев'язувальних засобів - на 37,7 відсотка. Чисельність тільки промислово-виробничого персоналу, прийнята для розрахунку продуктивності праці, становила в 1990 році 1260 осіб, а всього працюючих -близько 1400. Продуктивність праці за ці 5 років зросла на 37,3 відсотка. Прибуток від промислової діяльності зріс з 7494 тисячі в 1985 році до 13140 тисячі радянських карбованців. Затрати на один карбованець товарної продукції зменшилися з 87,1 до 86,5 копійки. Рівень рентабельності продукції складав в ці роки від 14,8 до 17,9 відсотка.

Не дивлячись на всі перепетії в країні, економічне становище підприємства було досить міцним, стабільним. Десятки працівників підприємства отримали квартири, інші при матеріальній допомозі заводу будувались самі. Завод утримував один з найкращих в області дитсадок «Берізка», піонерський табір «Здоров'я» на Лисій горі, базу відпочинку на Чорному морі, мав свої місця в санаторії в м. Миргород. Його здоровпункт - кращий у місті. Поскільки «Лубнифарм» був одним з найприбутковіших заводів у Лубнах, він надавав велику допомогу різним громадським організаціям. Його художня самодіяльність була однією з наймасовіших. Неоціненний вклад підприємства в підготовку міста до його 1000-ліття і проведення святкових заходів. Завод брав участь у фінансуванні і будівництві міського Будинку культури і Будинку піонерів, в архітектурному оформленні міських площ і вулиць.

Таким чином, цей період можна охарактеризувати, як вершинний, в 70-річній історії підприємства. Саме в 1990 році Лубенський хіміко-фармацевтичний завод випустив 336800 тисяч упаковок готових лікарських засобів і 193300 тисяч штук перев'язувальних матеріалів. Більше йому не вдавалося робити ніколи ні до цього, ні після.

Розвал Союзу мав для підприємства катастрофічні наслідки. Зав'язаний на випуск продукції, яка ішла переважно в Росію, він і сировину і матеріали у великій мірі отримував теж звідти. Спад виробництва в 1992 році проти 1990-го року становив по готових лікарських засобах близько 54 відсотків, перев'язувальних матеріалів - 55 відсотків. Росія швидко налагодила в себе випуск більшості тих лікарських засобів, які пропонували лубенці, нагальної потреби в їхній продукції вже не мала.

Так, випуск готових лікарських засобів з 1990 по 1998 рік впав з 336800 тисяч упаковок до 28776 тисяч, перев'язувальних матеріалів - з 193300 тисяч штук до 2535 тисяч. Викорситання потужностей підприємства з випуску готових лікарських засобів зменшилось з 86,6 до 9,8 відсотка, перев'язувальних матеріалів - з 87,1 до 2,0 відсотків. Балансовий прибуток в 13240 тисяч радянських карбованців у 1990 році зменшився до 1698 тисяч гривень. На третину впала рентабельність і склала всього 10,3 відсотка і це тоді, коли середня рентабельність по Україні підприємств, які випускали лікарські засоби, за повідомленнями центральних засобів масової інфо'рмації, становила 60 відсотків. Втрати робочого часу склали в 1990 році 634 людинодні, а в 1998-му році -116430, завод більше стояв, ніж працював.

Шукаючи вихід із скрути, правління створює при заводі торгову фірму "Лубнифарм", яка в своєму складі мала 21 фірмовий магазин та кіоск в різних населених пунктах України, в тім числі її Полтаві і Києві. Причому, створено цілу філію підприємства, відкрито свої представництва і в Росії. Встановлено контакти і ділові стосунки із понад 20 фірмами Західної Європи, Азії, Америки.

Підприємство продовжує виготовляти свою продукцію переважно із натуральної рослинної сировини, сировини харчової промисловості, продуктів органічного синтезу. Та в боротьбі з конкурентами здає одну позицію за другою.

Але і в ці роки непевності і економічного падіння завершується будівництво багатоквартирного житлового будинку по вулиці Садовій, в дитсадку "Берізка" добудовується прекрасний спортивний зал і плавальний басейн, проводиться ремонт і заміна старого обладнання в цехах, чимало робиться для поліпшення умов праці і відпочинку людей..

Та певні досягнення не могли змінити загальну тенденцію занепаду підприємства. Це особливо було помітно на фоні різкого підйому Дарницького і Борщагівського фармацевтичних підприємств і послужило причиною того, що працівники заводу, які в 1995 року стали його акціонерами, почали масово збувати свої акції.

Але часи змінилися. Старі методи господарювання уже не відповідали вимогам сучасного життя. І колись потужне підприємство, розгубило свою силу, потрапило у велику фінансову скруту.

17 лютого 1999 року у великому залі міського Будинку культури відбулися збори акціонерів ВАТ "Лубнифарм". Збори відбулися з ініціативи правління комерційного банку "Полтава-Банк", який викупив у заводчан понад 40 відсотків акцій. Заводом стала керувати рада директорів, яку очолює Д.В.Жадовець, колишній віце-президент товариства з питань виробництва.

Після етапних зборів у лютому і кількамісячного "тертя" в вищих ешелонах заводського керівництва в муках почав народжуватись новий стиль управління, вимальовуватись нові шляхи розвитку, намічатися перспективні напрямки роботи. А завод тим часом продовжував стрімко падати в економічну прірву. Навіть порівняно з найгіршим періодом правління М.О.Безкоровайного 1998 роком, всі показники були значно нижчими. Виробництво товарної продукції у порівняних цінах відповідного року зменшилося з 11350,9 тисяч гривень до 9591,2 тисячі. Потужності з випуску готових лікарських засобів були використані всього на 1,8 відсотка, перев'язувальних матеріалів - 3,6 відсотка. Завод закінчив рік із 486 тисячами гривень збитків. Затрати на 1 гривню реалізованої продукції зросли до 1,04 гривні. Такого не було за всю історію існування підприємства. На ньому продовжували висіти величезні борги кредиторам, в бюджети різних рівнів, в різні фонди і кілька місячний борг по зарплаті своїм працівникам. Багатьом у місті та й на заводі здавалося, що його банкрутство неминуче.

І, здається, тільки молоде керівництво ВАТ "Лубнифарм" не втрачало віру в успіх своїх дій. Розгрібаючи боргові завали, підтягуючи, де тільки було можна паси, вони поступово розраховувалися з боргами своїх попередників, які становили понад 5,1 мільйони гривень.

За 1999 рік було погашено першочергових боргів на суму понад 3 мільйони гривень. Значно скоротилися борги підприємствам постачальникам. Повністю погашена заборгованість бюджетам. Вдвічі зменшилась заборгованість по заробітній платі. До кінця року було відновлено виробництво всієї номенклатури продукції, яку підприємство випускало раніше. Завод повністю стабілізував виробництво.

Наступний рік став роком нарощування обсягів виробництва та внесення якісних змін у технологічні процеси. Випуск продукції в діючих цінах зріс проти 1999 року в 2,5, а в порівняних в 1,7 рази і досяг 24249,8 тисячі гривень. Правда, випуск перев"язувальних матеріалів зменшився удвічі, зате випуск готових лікарських засобів збільшився удвічі. Середньомісячна зарплата - на 75 відсотків і досягла 159,3 гривені, коефіцієнт зайнятості працівників з 40,2 піднявся до 62,1 відсотка. За підсумками року отримано чистого прибутку  1  мільйон 410,7 тисячі гривень.

____________________________________________________________________________________

Сьогодні ВАТ «Лубнифарм» - фармацевтичне підприємство, основним напрямком діяльності якого є розробка і виробництво готових лікарських препаратів для зовнішнього і внутрішнього застосування у вигляді таблеток, настоянок і екстрактів, мазей, гелів і лініментів, перев'язних засобів, ін'єкційних розчинів. Номенклатура підприємства складає більше 70 найменувань і має широкий спектр фармакологічної дії і велику  розмаїтість лікарських форм.

У структурі асортименту підприємства можна виділити препарати які традиційно випускає ВАТ «Лубнифарм»  і які на Україні більш ніким не виробляються: сік подорожника, лінімент Алором, мазі Фастин-1 і Антитромб, Ферезол, клей БФ-6 і ін.

В лютому 2002 р. ВАТ “Лубнифарм” розпочало нове для підприємства виробництво – ін’єкційних розчинів в ампулах. Для забезпечення належного контролю і гарантії якості препаратів, що випускаються, були цілком переустатковані й оснащені сучасним європейським устаткуванням мікробіологічна і хіміко-аналітична лабораторії відділу контролю якості і центральна лабораторія. Робота цих підрозділів тісно переплітається – ними супроводжується і контролюється весь процес виробництва лік від початку і до кінця: їхня розробка, завезення сировини, виробництво і реалізація. Центральна лабораторія і відділ контролю якості акредитовані ДП “Полтавастандартметрологія” й одержали атестати.

У 2002-2004 роках підприємство приступило до  виробництва  14 нових препаратів. Серед їх мазь Антитромб, що стала переможцем  Всеукраїнського конкурсу «Винахід року» у номінації «Кращий винахід –2003 у галузі медицини і фармакології», а також переможцем обласного етапу Всеукраїнського конкурсу якості продукції - „100 кращих товарів України”. Найближчим часом планується освоєння ще шести препаратів.

Препарати ВАТ “Лубнифарм” екологічно чисті, для їх виготовлення використовується натуральна природна сировина, сировина харчової промисловості, а останнім часом для виробництва таблеток, мазей та лініментів все більше використовується імпортна сировина.

Політика збуту ВАТ “Лубнифарм” спрямована на широке представлення своєї продукції як на території України, так і за кордоном. З метою покращення системи продажу створено торгові дома в Полтаві та Києві.

Підприємство не забуває також про благодійність: забезпечує дітей в таборах медикаментами, приділяє велику увагу розвитку спорту, не залишає поза увагою ветеранів та інвалідів, надає допомогу в будівництві та реконструкції церков.    

Запорука успіху фармацевтичного підприємства – різноманітний асортимент високоякісних препаратів. Дотримуючись саме цього принципу ВАТ «Лубнифарм» упевнено розвивається в умовах жорсткої конкурентної боротьби. Реалізація програми розвитку підприємства підтверджує наявність достатнього потенціалу росту, що дасть можливість домогтися збільшення обсягів виробництва продукції, що відповідає якості міжнародних стандартів, займати гідне місце у фармацевтичній галузі і вписати змістовну сторінку в історію фармації України.